Віталій Ярема
Народний депутат України
Чи стане мій дім моєю фортецею?
І знову на порядку денному в українських законодавців питання про те, щоб дозволити громадянам користуватися зброєю.
Розроблений ще у 2008 році
, який пропонує дозволити вільний продаж, поки що тільки травматичної зброї, який був переданий у МВС на доопрацювання ще 15 травня цього року - в цілому схвалив Кабмін. У серпні проект передано до Верховної Ради України. Чи є це питання наразі актуальним і потрібним? У світлі того, що рівень злочинності в нашій країні і водночас політизація силових структур сягнули критичної межі – відповідь на це питання є скоріше позитивним, проте методи якими людям пропонують себе обороняти виглядають вельми сумнівними…
Так, безумовно, у багатьох країнах світу короткоствольна зброя вже давно легалізована. Щорічно різноманітні профільні громадські організації публікують звіти про те, що нібито кількість злочинів в таких країнах, сходить, мало, не так на нуль. Проте є чимало і противників вільного ходіння короткоствольної зброї – вони кажуть, що наші люди ще «не дозріли», не мають культури поводження та дисципліни і часто зловживають алкоголем. Словом думки розійшлися і у політиків, і у суспільстві. Посеред цього галасу
, які ще й досі сповідують радянські стандарти, а їхнє керівництво має «совкову» психологію. Так ось МВС вважає, що чим менше буде повноважень і прав у громадян, тим краще буде ними «керувати». А звідси зброя громадянам непотрібна – раптом що - «викликайте міліцію»! Але країни Прибалтики і Молдова, які теж свого часу вкусили «совковості», тим не менше продемонстрували нам, що вільний продаж короткоствольної нарізної вогнепальної зброї при жорсткому контролі за її обігом – дає позитивні суспільні результати. Тож аби це питання реально вивчити, необхідно, мабуть, щоб законодавці цих країн поділилися із нашими парламентарями своїм досвідом реформування цього складного та делікатного суспільного процесу.
Але мені хотілося б, як, колишньому правоохоронцю, висловити свою позицію щодо цього питання і можливо зорієнтувати у часі і просторі тих наших громадян, які шукають для себе відповідей на ці питання. Так ось, я свідомий того, що зброя в руках цивільних людей завжди буде виглядати небезпечно. Проте, уже сьогодні на руках в українських громадян знаходиться близько 50 000 одиниць нарізної зброї. А короткоствольної, нарізної, вогнепальної зброї (тобто пістолетів) - близько 2 500 одиниць. Себто, у нас уже сьогодні є прецеденти, коли без будь - якого законодавчого регулювання (!) - Президенти, міністри, керівники силових структур нагороджують українських громадян саме вогнепальною зброєю. У тому числі, така зброя є і у мене. Я був нагороджений нею, як ветеран МВС. Поза всяким сумнівом кількість цієї зброї незначна, а випадків, коли за її допомогою здійснювалися злочини – одиниці (переважно це були самогубства). Злочинці ж, без проблем сьогодні, на превеликий жаль, використовують для своїх чорних справ незареєстровану зброю, яку зараз можна вільно придбати на нелегальному ринку. Що ж стосується безпосередньо травматичної зброї, то від неї більше шкоди ніж користі. У зимовий період, наприклад, коли на людині багато теплого одягу, куля випущена із «пристою для відстрілу», не здатна навіть травмувати злочинця, а відтак має щонайбільше «психологічний» ефект. Тому говорити про те, що прийняття вищезгаданого урядового законопроекту покращить криміногенну ситуацію у країні – не доводиться. Ну і найголовніший аргумент «проти» - це високий рівень корумпованості правоохоронних, контролюючих та медичних органів, які видаватимуть дозволи і довідки та контролюватимуть умови зберігання зброї. Не здивуюсь, що медичну довідку для придбання зброї, за невеличкий хабар, у нас зможе оформити психічно хворий або наркоман. А зброя - це ж життя людини! (У моєму власному житті, був випадок, коли 12-ти річний хлопчик дістав із сейфу батьків карабін і розстріляв з нього сусідську дівчинку…)
Тоді, який же сенс в українських реаліях голосувати за урядовий законопроект?
Інша справа – це використання короткоствольної вогнепальної зброї охоронними структурами, які виконують службові обов’язки. Таке законодавство справді на часі! Це професіонали, які справді можуть захистити майно і життя громадян і при цьому не травмувати оточення. Наразі, для виконання своїх повноважень охоронцям замало використовувати лише зброю для відстрілу гумових куль чи газові пістолети. Проте у цій царині існує дискримінація, адже право носіння та застосування зброї має лише Державна служба охорони, яка є правоохоронним органом. Так ось, моя позиція полягає в тому, що міліція не повинна таким чином заробляти гроші, це не її конституційна функція! Міліція повинна охороняти спокій громадян, а кошти хай отримують комерційні структури і при цьому сплачують податки, за які, власне міліція і утримується.
До речі, у цьому питанні можна було б перейняти досвід Росії, де приватній охороні можна користуватись вогнепальною зброєю, але місцезнаходження кожного охоронця відслідковується за допомогою системи GPS, і рухатися він може лише за певним маршрутом, і якщо хтось з них відхилиться від нього, то структура може бути позбавлена права займатися охоронною діяльністю чи права користуватися вогнепальною зброєю.
Але поки, що ми маємо те що маємо… і випадок у ТЦ «Караван» продемонстрував усьому суспільству, що неозброєна охорона, це по – суті беззахисність, як самих громадян у публічних місцях так і… їхніх охоронців.
